Звуть мене Вовчок або Вовчик.
Киянин із самого початку (4.4.1972) і до цього часу. Школа, технікум, армія якось без мене обійшлась - нічого оригінального. Дві покинутих вищих освіти. Робота, яку люблю і яка забирає весь час. Будівництво власного будинку, яке забирає той час, що лишивсь після роботи. Сім'я (виховую двох дітей і жінку
), на яку часу взагалі не лишається. Ось і все, що в мене донедавна було. Та "не мала баба клопоту - купила порося..."
Машини ніколи в нашій сім'ї не було. А от трудова біографія склалась таким чином, що лагодити машини почав на кілька років раніше ніж навчився їх водити. Потім лагодив і водив. Тепер уже запанів і тільки рулюю, а як "шось тойво" - на фірмову СТО. Але всі машини на яких їздив мали один спільний великий недолік - вони ЧУЖІ. Шоферська біографія моя наступна: ЗАЗ968АЕ 50000 км, ВАЗ2101 20000 км, Ford Escort 135000 км, ВАЗ21043 65000 км, Opel Sintra 138000 км. Словом, чотири рази навколо Землі об'їхав, а туди, куди хочу - дзуськи!
І ось минулого року сталося дві визначні події: по-перше впала на мене премія, яку будівництво не змогло повністю "проковтнути", по-друге - щось мені під хвіст втрапило і надумався я купити авто щоб возити і цемент на дачу, і байдарки на Дніпро, і рюкзаки в Карпати, і сім'ю начолі зі мною світ-за-очі... З дитячих спогадів виринув образ мужнього Газика...
Дивився кандидатів у Києві (Боже, яке страшко!
), у Богуславі, Білій Церкві, Черкасах і нарешті в Бородянці купив у дядька ГАЗ69 1971 року народження. За 950 чудернацьких американських гривень дядько віддав мені машину і до неї: двигло, роздатку, крила, капот, лобове скло, двері, бак, ресори, кардани, корзини, диски, колінвал і тугу своєї жінки за машиною, що була у них "все життя".
Ось уже майже рік, як я із старанністю та наполеглевістю щирого ледаря наближаю момент воскресіння Машини моєї мрії... Доречі, хоч вона і зветься "по пачпорту" ГАЗ, проте на капоті вже витіснені літери "УАЗ". Взагалі від ГАЗ69 лише кузов, все решта - УАЗ469.
Чого до Вас прийшов? Звідки така нездорова схильність до щирого вияву почуттів?
Бо у Вас тепло і затишно. Приємно відчути, що ти не поодинокий у своєму збоченні. Та й не дарма кажуть: гуртом і батька добре бити
. Іноді вже й руки опускаються - тоді саме час комусь пожалітись в камізельку, набратись "творчої наснаги".
Показав би й фото своєї машини (коли вона ще їздила), але не знаю, як то робиться
.
Оце і все для першого початку. З повагою, Вовчок.
