Утилізація закону про утилізаціюЧим керувалися розробники знаменитого (за рівнем обговорення у медіа-мережах) Закону України «Про утилізацію транспортних засобів», який вступив у силу більше чотирьох місяців тому, достеменно невідомо, хоча здогадатися можна було і без особливого напруження. Гроші… Клятий презренний жовтий метал у вигляді різнокольорових папірців, а точніше – «мильних паперових бульбашок», якими останнім часом наповнюється бюджет країни. Вже наближалася осінь, і вже впритул наблизилося розуміння, що над підсумками виконання бюджету доведеться неабияк рюмсати «виконавцям» і що треба терміново десь шкребти й на щось тиснути, аби нашкребти і вичавити додаткові кошти.
А чи є в Україні таке, з чого ще можна зробити гроші? Здавалося б – усе, нема, бо, скажімо, «податок на кондиціонери», який ледь не ввели в дію у Києві, все одно не врятує. А виявилося – є. Автомобілі. Їх у державі мільйони, а якщо трохи точніше, разом із «газелями» та «пиріжками» десь близько 200 на одну тисячу жителів. На 100 менше, ніж у Росії, що дає можливість нашим «молодшим сестрам» на всіх кутках кричати про «заможніше життя» у цій бідній країні з дуже заможним і амбітним керівництвом. Але, оскільки автомобілі все ж таки є, а вони, за законом природи, мають дурну звичку старіти, то з цього факту можна зробити гроші. Так вирішила влада і розпочала похід «за утилізацію».
І розпочали придумувати закон. Головним у цій справі було, звичайно ж, назвати його так, аби всім було приємно: і поборникам екології, і виробникам нікчемних українських автомобілів, і хирлявому державному бюджету. Всім. Окрім, звичайно ж, як кажуть, «пересічного автомобіліста». Який преться з усіх сил, працює на трьох роботах, ризикує власним майном, закладаючи його у кредитні гарантії, а іноді й просто краде з бюджету, аби дістатися омріяного з часів соціалізму звання «власник автотранспортного засобу». Думали, крутили… І назвали закон суворо і прямо: «Про утилізацію транспортних засобів». Очевидно, щоб не було недомовок. Закон іще до його прийняття як тільки не обзивали… Знущалися над змістом та ідеологією. Проти нього виступили імпортери автомобілів, оскільки і без того недешеві авто, нехай і не нові, які ввозяться з-за кордону, мали подорожчати на 10–20 %. Євросоюз сказав своє «фе!», але не дуже гучне, оскільки на обрії вже майоріли майбутні відносини з Україною у рамках асоціації, і Європа сподівалася, що підсумком стане просто скасування цього закону, оскільки він не вписувався у майбутню модель взаємодії сторін на авторинку.
Але, але… Були й голоси «за». Причому виходили вони зі структур, які нібито займаються в Україні «автомобільним виробництвом». Ці структури вже пролобіювали на початку минулого року введення спеціальних мит на імпорт автомобілів, які призвели до підняття цін на авторинку, і цей ринок, як кажуть, одразу «пішов униз». Новий закон обіцяв їм теж чимало: від сплати податку на утилізацію звільняються вітчизняні виробники, якщо вони узгодять із урядом програми створення чи модернізації виробничих потужностей і нових робочих місць. При цьому вони зобов’язані створити власну мережу пунктів із прийому автомобілів, які підлягають утилізації (у кожному місті з населенням від 50 тисяч!). То чого ж не порадіти такому подарунку від влади? На питання: а чого ж це вони, «виробники», досі нічим не поворушили, аби модернізувати свої потужності й навчитися виробляти на них щось таке, що конкурувало б із імпортом – відповіді досі немає.
Сталося те, що сталося, ціни на імпортовані авто виросли на 1 000–4 000 доларів. У кого гроші крадені – тому «по барабану». Хто заробляє мозолями – довбануло так, що ринок практично помер… Потім почав ворушитися, та й то – за рахунок тих автомобілів, що досі вкривалися пилюкою на складах торговельних фірм і представництв усіляких «Тойот», «Мерседесів» та «Фордів», оскільки їх закон не зачіпав: були ввезені до його прийняття. Були спроби якось умовити президента, аби він оце… не підписував. Але він має звичку підписувати все, що просить не підписувати громада, тому й підписав.
Закон почав діяти, і на початку січня 2014 року раптом виявилося, що з початку вересня 2013 року в Україні… не надійшло на утилізацію жодного старого автомобіля!
Дивно, чи не так?
Дивно, тому що нібито все було зроблено… «по-європейському», чи що. Бо «там» теж так роблять!
Так, але не так. Там утилізаційний здир… (вибачте, збір) застосовується у декількох країнах, у більшості ж його називають «екологічним», і сплачують його лише власники автомобілів, які вже не відповідають вимогам екологічних стандартів. Тобто тут головне – не збір коштів до бездонного бюджету і зовсім не «захист вітчизняного виробника», а – турбота про те, аби залізяччя, що колись звалося автомобілем, не іржавіло дворами та пустирями. Такий збір, за правилом, не перевищує 100 євро і є складовою частиною вартості авто. 250 млрд доларів – стільки коштує продукція, що виробляється з перероблених автомобілів. Підприємства світу, де утилізують автомобілі, щорічно забезпечують 1,5 мільйона робочих місць і переробку 35 мільйонів авто.
Система переробки автомобільного непотребу діє у світі давно, але фінансово-економічна криза 2009 року внесла свої корективи і до цього процесу. Світові автоконцерни почали, за умов домовленості з урядами, виплачувати премії за те, що автовласник здає свій застарілий автомобіль на переробку. У Німеччині, наприклад, платили по 2 500 євро. До речі, програма «Гроші за автомотлох» працює в Росії.
Ось ми й підійшли до головного. Чому в Україні утилізаційний збір (чи здир, читайте, як хочете) не спрацював? Та з однієї простої причини: замість того щоб тягти свою іржаву «ластівку» невідомо куди і витрачати гроші, нормальний український хазяїн краще викотить «могорича» знайомому електрогазозварнику. А той залюбки зробить із неї купу металобрухту, яку залишається лише дотягти до найближчого пункту збору металобрухту. Навіть по 1 гривні за кілограм – теж копійка до сімейного бюджету, чи не так?
А український закон про утилізацію такого не передбачив. Задумуючи зди… пардон, збирати утилізаційний податок прямо на митниці, ніхто не задумався – а чи вигідно це автовласнику? Автовласник відповів тим, що взагалі не пішов на оті самі утилізаційні пункти, які нібито розпочали свою роботу по Україні. Навіть важко перевірити – працюють вони чи ні, оскільки туди ніхто не звертається…
Але, здається, щось таке до свідомості урядовців достукалося: у ЗМІ почали просочуватися натяки на те, що нібито вже й доповнення до закону «Про утилізацію…» готуються. І ось прямо днями на засіданні Кабміну про цю проблему йшлося, і навіть віце-прем’єр Сергій Арбузов назвав конкретну суму компенсації автовласнику за автомобіль, зданий на утилізацію: 12,5 тис. гривень. А в бюджеті 2014 року заплановано 960 мільйонів гривень для компенсації витрат на утилізаційні операції. Хоча судячи з того, що нам відомо, ці гроші можуть бути зекономленими.
Або розкраденими.
Каждый человек - эгоист, поэтому больше всего любит то, во что больше вложил себя...
Всегда улыбайся... Себе жизнь продлишь, друзей порадуешь, врагов побесишь.
http://aerie.io.ua