Увлечение военной историей

[Инквизитор]

Почитаешь эти мемуары и куда-то часть гордости за наших пропадает.

Может на природе как-то посидим, пообщаемся ( на те-же) дотах.
Вспомним историю, помянем всех полегших, немного лес вокруг уберем?

[Voditel]

Да нет. Скорее наоборот, гордости прибавилось. Все приземленно и нету криков ура и хайль перед атакой. А есть сапоги с кровавой жижей и части тел на ветках. Есть вечно пьяные командиры. И есть полевая жандармерия вермахта после которой наши загрядотряды кажутся ангелочками...
А собраться и поговорить это можно.

[Инквизитор]

Я имел ввиду пленных.
Не лагеря, а именно на фронте. Наши, к сожалению, гораздо более негативны в этом плане.

[Voditel]

Все зависело от положения на фронте. Когда наши отступали и в тылу оставались не разрушенные города где можно было содержать пленных то немцам везло больше. Потом стало наоборот и т.д. Тенденции по признаку принадлежности к армии не заметил Хотя этим вопросом не задавался.

[be single wolf]

Я имел ввиду пленных.
Не лагеря, а именно на фронте. Наши, к сожалению, гораздо более негативны в этом плане.

Любая война, для нормального человека ЕТО НЕ ЕСТЬ ГУД! Также любая война с человека делает зверя ,ибо принцып ,если не я его значит он меня ,в данной ситуации соблюдается очень жестко. Другой вопрос,насколько человек звереет. Ну ,а уродов хватало как у нас ,так и с ихней стороны.В истории есть случай, когда немецкий летчик(Йохане Штайнхофф 176 сбитых самолетов) ,сбил американский истребитель П38 ,при етом подобрав сбитого противника ,поместив у себя в палатке ,оказал мед помощь И распорядился не заключать под стражу (взяв с американца СЛОВО ОФИЦЕРА что тот не сделает попытку к бегству) ,что даже у враждующей стороны вызвало уважение и благородство. Кстати тот же Штайнхофф после окончания войны, был назначен Главнокомандующим возрожденных Люфтваффе ВС ФРГ. А есть и противоположные примеры.Еще со школы помню ,возле кабинета допризподготовки висел плакат(Прежде чем научится бить врага,надо научится его ненавидеть. В.И.Ленин.) -но как ненависть и жестокость между собой стоят, помоему рядом.

[Fantom]

Вот самая что ни на есть непридуманная история:
Світ тісний, або Окупанти теж були різними…
1941 рік. Була війна. Під осінь німці окупували й Україну. Поразки та відступи нашої армії оповивали тривогою і душі, і серця. Фашисти саме розбомбили Київський військовий округ. Вцілілі солдати рушили туди, де, за їхніми розрахунками, мав бути фронт. Через Згурівку і сусідні села в напрямку Пирятина, Лубен ішли два воїни. Осіння негода, холод і голод змусили їх просити допомоги в жителів села Стара Орлиця. Несміливо постукали у вікно оселі, ввіряючи свою долю господареві. На щастя, він виявився доброю і порядною людиною. Нагодував, чим Бог послав, і сказав:
— Йдіть у комірчину. Там перевдягнетеся у цивільне та відпочинете.
Воїни так і зробили.
Сусід, з яким Степан Молодий жив не дуже дружно, все це бачив. Тож незабаром опинився у Згурівці, де поспішив до комендатури. Окупанти теж не зволікали. Скоро німецький офіцер із солдатами та поліцаями прийшли в село і прямо до хати, на яку їм було вказано.
— Є радянські солдати? Ти їх переховуєш? — звернувся офіцер через перекладача.
Що мав робити Степан? Зізнався і розповів, що, мовляв, виходили хлопці з оточення, притомилися, тож хіба він міг їх не прийняти?
Степан знав, що переховування ворожих солдатів карається німецьким законом. Захистити себе не міг нічим. Тож вирішив використати єдину свою «зброю» і заговорив до лейтенанта чистою німецькою мовою.
Офіцер вельми здивувався і запитав:
— Звідки Ви знаєте нашу мову і так досконало?
— Під час імперіалістичної війни 1914 року я воював і потрапив у полон, а потім — і до Німеччини. Там працював у господарстві одного бауера, де до мене ставилися дуже добре.
— А чим Ви підтвердите свої слова? — прискіпувався лейтенант.
Тоді Степан дістав зі схову фото, на якому була зображена вся родина бауера.
— Ось це — бауер, а це — його дружина, діти, а це — я, — говорив Степан.
Раптом лейтенант вигукнув:
— А це я, дядя Стьопа! Хоч і малим був, Вас пам’ятаю, як водили мене на прогулянки, як розмовляли зі мною.
Це була незвичайна мить спогадів, запитань і подиву цьому справді тісному світу. Вони ніби забули, де знаходяться, що йде війна. Коли емоції дещо вщухли, лейтенант запитав:
— А хто це був, що на Вас доніс?
— Та сусід, ще й родич.
Лейтенант наказав своїм солдатам від конвоювати донощика у Згурівку, звідки він так і не повернувся.
Чи то на радощах неочікуваної зустрічі, чи лейтенант захотів показати свою доброту, лояльність, сталося диво — він дозволив радянським солдатам забирати свій одяг і рушати далі, в незвідану дорогу.
Ця бувальщина часів війни переходила з уст в уста. Мені розповів один чоловік, почувши її від батька Степана Молодого.
Те, що і німці, і наші бувають різними, підтверджує ще один випадок з життя часів війни та мирного повоєння.
Село, в якому тоді жила наша родина, окупували німці. В школі розмістилася їхня комендатура. Про коменданта говорили, що лютий і безпощадний. А тут саме наш тато, втікаючи із табору Кривого Рога, добрався в село. Він, 35-річний чоловік, мав вигляд старезного дідугана з великою бородою і запалими очима. Маючи слабке здоров’я, вижив тільки завдяки підтримці інших полонених. Куди йому було йти? Хоч так, хоч інакше — в оточенні фашистів. Його знову могли забрати до табору. А там — неминуча смерть. Тоді мама, яка була рішучою та відважною і знала німецьку мову, вирішила піти до того страшного коменданта і просити за тата, аби не забирали його, а дозволили підкріпити сили. Добилася на прийом, розповіла, що має двох дітей, що чоловік у тяжкому стані. Заплакала і впала перед чужинцем на коліна.
— Найн, найн, найн! — кинувся комендант, підняв маму і заспокоїв позитивною відповіддю.
Тато, підправивши здоров’я, дістався фронту, воював, дійшов до Праги.
...Моїй відважній матусі довелося ще раз ставати на коліна, вже перед своїми. Коли я знаходилася в Київській лікарні після операції, моя маленька донечка впала у дитсадку з гойдалки і зі струсом мозку потрапила до Яготинської ЦРЛ. Бабуся, тобто моя мама, була в розпачі. Кинулася просити хірурга, щоб дозволив бути поряд із дитиною, доглядати її. Зустрівши лікаря в коридорі, вона, як колись перед німцем, упала на коліна, благаючи про милосердя. Але він не те що не підняв, не вважав навіть за потрібне говорити. Відштовхнув набридливу прохачку і попрямував собі. Думаю, будь-які слова тут зайві.

Ольга Грабська

[Fantom]

Вот еще если кому интересно:
ДНЕВНИК НЕИЗВЕСТНОГО НЕМЕЦКОГО ОФИЦЕРА
Восточный фронт 1941 год
(По книге "Немцы о русских", М., Столица 1995 г.)
http://www.ostfront.ru/Text/List.html

[Voditel]

По воспоминаниям многих (включая моих родственников) "милосердие" завоевателей уменьшалось по мере наступления освободителей. И совсем улетучивалось после первых звуков нашей артиллерии.

А люди разные всегда и везде, и на войне тоже.

[Айри]

Любая война, для нормального человека ЕТО НЕ ЕСТЬ ГУД!

Для "нормального" человека... А ЧТО входит в это понятие? Что есть "нормальный человек"?

...любая война с человека делает зверя, ибо принцып, если не я его значит он меня, в данной ситуации соблюдается очень жестко.

Война не делает из человека зверя, ибо зверь - это существо, которое убивает из инстинктивных побуждений. Из человека же война делает "нелюдя", когда в силу внешних изменений у него меняются морально-этические нормы и внутренний мир, в следствие чего человек "преступает черту" в своем сознании и своем поведении. После чего он приобретает навыки и умение хладнокровно убивать подобного с единой целью - выжить. Если после этого психика с этими изменениями окружающей действительности справляется - он - идеальное оружие для убийства.

[Инквизитор]

Господа, давайте говорить о истории, а не разводить демагогию что есть война и прочие темы.
Это отдельная тема для споров специалистов.
Нас тут интересует ИСТОРИЯ. То что уже произошло и причины уже произошедшего мы не изменим. А вот факты почему все таки началась война, до сих пор факты и архивы скрыты.

Из воспоминаний солдат-танкистов - утро 22.
Танки Т-3 были оснащены прицепами и огромным запасом топлива. Все были уверены что они тут для быстрого марша через территорию СССР и нападения на ИРАН! Что это? Обман своих-же солдат? Вероломство кого-то из двоих?
Тоже интересненько.

Кстати о пленных: Очень часто когда не было возможности конвоировать ( это наблюдалось на начальном этапе войны, потом взяли пример с наших) пленных отпускали. Наши в 99% случаев расстреливали.

[Fantom]

В силу своей поисковой деятельности очень часто слушаю рассказы старых людей о войне. Немцы действительно в начале войны применяли практику отпуская "местных" по домам. Поскольку первый этап начинался с Украины то "местными" были украинцы. Но это категорически не касалось политруков,командиров,евреев. Начальная доктрина была - "МЫ САМЫЕ СИЛЬНЫЕ, ВСЕ ОСТАЛЬНЫЕ НИЗШАЯ РАСА". Расстреливали и немцы в начале войны. А отпускали скорее из-за мании своего превосходства. Получив же "пару раз по зубам" поняли - что РУС ИВАН не так-то прост. И в дальнейшем потенциального врага уже отправляли в лучшем случае в концлагерь, на работу.
А вообще-то очень много чего услышал.

[Инквизитор]

Дык давайте после 9-го соберемся на мрыгах. Посидим, поговорим.
Приберем лес. Кто сможет прицеп взять для мешков с мусором?

И поговорим и пользу принесем?

[Voditel]

Тебе моего кузова мало?

[Инквизитор]

О! Точно ,я и забыл.


Осталось решить когда. надо или до майских или после уже.

[Voditel]

У меня выходные с 27 по 11.