Ой, щось так багато всього понаписували, спробую прокоментувати. По суті справи, про гаражі і повстанців типу Хімайєра:
Аргументи
пана Olexa, наскільки я зрозумів, зводяться до таких тез:
a) люди не мають морального права мати одноповерховий гараж в межах міста, оскільки це є неефективне використання землі і це суперечить інтересам великої кількості людей, яким потрібен паркінг
б) згідно з законом, з юридичним правом є всі підстави знести гаражі
в) "повстанці", які порушують порядок і наносять економічні збитки є антисоціальними елементами
а) я погодився би з цим, якщо б було встановлене правило (яке би дотримувалось неухильно для всіх), згідно з яким жодна людина не має права володіти, наприклад, більше ніж 20м2 в межах міста. Або, наприклад більше 20м2 житлової площі на одну людину. Але такого обмеження не існує (існує хіба що стаття 121 Земельного кодексу, яка встановлює, скільки землі можна безоплатно приватизувати, але згідно з нею можна до 0,01га під гараж). Маємо ж ситуацію, коли земельна комісія Київради самовільно вирішує, кого прогнати а кому виділити землю. Таким чином, за волею земельної комісії порушуються права власників гаражів на користь забудовників і потенційних власників паркінгів. Але це ще не всі громадяни міста. А можливо, слідуючи такій логіці було би доцільно експроприювати тих громадян, що мають гроші на покупку квартири і паркінга, на користь багатьох тисяч люмпенів? Це ж би послужило інтересам ще більшої кількості людей, ніж виселення гаражів.
б) Відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.
Про прибудинкові території: згідно ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються у постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відповідна земельна ділянка може бути передана безоплатно у власність або надана у користування об’єднанню власників.
У СРСР власності на землю не існувало, як і на квартири (хіба що "технічний паспорт" на квартиру, за яким потім її можна було приватизувати). Так що початково ні в кого актів про право власності на земельну ділянку не було, ділянка просто була у користуванні.
Згідно зі ст. 116 про підстави набуття права на землю, наявність ділянки у користуванні громадянина або приватизованого підприємства або просто передача (без всяких підства) в межах норм безоплатної приватизації - це три підставиЮ, за якими можна набути право на землю. Або знову-таки на підставі ст. 119.
Ст. 118 визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Треба подати заяву, додати до неї технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки. А потім міська рада (плюс багато інших установ) розгядає заяву і приймає рішення про передачу у власність цієї ділянки, або відмовляє, або пропонує оренду. За своїм рішенням. Тобто громадянину нічого не гарантується, все в руках міськради. Так що про якусь законність говорити нема сенсу. Тут діють суб'єктивні рішення чиновників.
В інтернеті можна знайти безліч прикладів, як людям відмовляють у приватизації їхньої ділянки. Ось і у мене на дачі 4 сотки землі, 2 з них приватизовані, а 2 відмовляються приватизовувати, вони тільки на правах оренди. Ну і ще наведу ось цю історію із Дзеркала тижня, про те як високопоставлені попи відібрали у пролетаря його земельну ділянку
http://www.dt.ua/1000/1050/61083/.
в) ну тут мені важко сперечатись, у різних людей різні цінності. Мені справедливість дорожча за матеріальні речі, а для когось важливіше порядок і добробут. Це правий менталітет. Як на мене, повстати це був обов'язок Хімайєра не тільки перед собою, а і перед суспільством. Бо сьогодні виселили його, а завтра когось іншого.